"Я впевнений, що в мистецтві живопису все велике створене так званими школами (венеціанці, іспанці, голандці і т.п.) і окремі майстри такі, як: Рафаель, Тіціан, Веласкес та інші є не геніями-одинаками, а майстрами, які увібрали в себе всі зусилля попередників", - ці слова О.О.Осмьоркіна, написані у відгуку до дисертації С.Коровкевич "Пейзаж в творчості Олександра Іванова", досить об'ємно і лаконічно визначають відношення художника до принципів загального процесу розвитку мистецтва. Тридцять років життя віддав О.О.Осмьоркін вихованню молодих художників, створивши потужну живописну школу, засновану на засадах високої мистецької культури класиків європейського малярства, єднанні тогочасних передових тенденцій, зокрема імпресіонізму і сезанізму та народного мистецтва і російської живописної школи (Іванова, Сурікова, Врубеля), яка виявила свою силу в радянському живопису 1960-х-1980-х рр. творчими доробками таких відомих митців, як: народні художники СРСР П.Н.Крилов, О.О.Моісеєнко, В.В.Токарєв, народні художники Вірменії - М.А.Асламазян, М.А.Абегян, А.В.Бекарян, народний художник Білорусії  Є.О.Зайцев, народні художники Росії А.Ю.Нікіч та М.П.Кончаловський. Окрім того, треба зазначити, що в різний час у майстерні О.О.Осмьоркіна навчалися такі знакові постаті для українського та радянського мистецтва як живописець, художник-монументаліст З.Ш.Толкачов та народний художник СРСР А.Г.Петрицький.
    З 1918 року О.О.Осмьоркін викладав у 1-х та 2-х Державних вільних художніх майстернях (ВХУТЕМАС / ВХУТЕІН). З 1932 по 1947 рр. його педагогічна діяльність була пов'язана з Ленінградським інститутом живопису, скульптури і архітектури Всеросійської Академії художеств (з 1944 р. - Леннінградський інститут живопису, скульптури і архітектури ім.І.Ю.Рєпіна), де він працював керівником індивідуальної живописної майстерні, а в період 1932 - 1933 рр. завідувачем кафедри живопису. Разом з тим, з 1937 по 1948 рр. О.О.Осмьоркін викладає живопис в Московському інституті образотворчих мистецтв (з 1939 р. - Московський державний художній інститут, з 1947 - ім.В.І.Сурікова). Викладаючи одночасно за умови - три декади в Ленінграді, дві декади в Москві - художник сприяв взаємообміну і взаємодоповненню ленінградської та московської живописних шкіл, створюючи єдину загальнонаціональну школу. На думку О.О.Осмьоркіна у вищих учових закладах повинні були працювати індивідуальні майстерні під кураторством висококласних митців, яких вільно обирали б за своїм уподобанням вже фахово підготовлені студенти Така ідея була перегуком з планом реформування Академії художеств, запропонованим І.Ю.Рєпіним в 1905 р., але, на жаль, в той час відхилена, хоча така система надавала можливість налагодити природний творчий зв'язок між майстром і учнем. Частково її було реалізовано при створенні в Ленінграді інституту живопису, скульптури і архітектури в 1932р. За свідченнями учнів і викладачів живописні майстерні О.О.Осмьоркіна вирізнялися своєю особливою творчою направленістю і вважалися найбільш цікавими, навіть елітними, в мистецькому розумінні.
    Як педагог О.О.Осмьоркін створив в колективі учнів атмосферу творчого пошуку, направлену на виховання самостійної особистості. Закладаючи основи живописної майстерності, О.О.Осмьоркін в той же час дбайливо оберігав і плекав його індивідуальний мистецький почерк. Він вважав, що навіть дуже талановитий учень, який прийняв його систему, маючи за собою всю суму професійних знань та "вміння бачити", не зможе стати художником, якщо не зніме з себе "тогу учнівства". Це педагогічне кредо він виказував у романтичній формі: "Щоб стати художником, ви повинні мене зрадити!"
    І такій "зраді" він завжди був радий, бо бачив справжні паростки живописного посіву, що розкидав з великою щедрістю", - писав його учень А.Ю.Нікіч у статті "Про Олександра Олександровича Осмьоркіна".
    Особливу увагу педагог приділяв вихованню загальної мистецької культури учня. Тому в його майстерні постійно експонувалися репродукції творів видатних майстрів класичного та сучасного мистецтва, що допомагали студентам зрозуміти можливості шляхів вирішення того чи іншого живописного завдання, проходили бесіди на теми живопису, літератури, театру, призначення художника в суспільстві.
    В своїй статті "Виховання художника" О.О.Осмьоркін зазначав: "Виростити молодого художника - це, перш за все, виховати в ньому художню культуру, і саме з цього виховання треба починати. Розум і відчуття повинні оперувати рукою художника, тільки таким шляхом ремесло, необхідне майстру, не перетвориться в рукоділля. Одне лише ремесло взяте без зорової уяви призводить до пасивності художньої думки. Без зорової уяви не можна організувати картину як ціле, досягти в ній вірного співвідношення деталей". Щоб знайти таке співвідношення сили тону композиційних деталей, насиченості кольору потрібно було мати осоливу чутливість. О.О.Осмьоркін вважав, що такій чутливості можна і треба вчити. "Є рівень цілих епох - епоха Відродження (наприклад) - там третьорозрядний, самий невідомий майстер малював пластичніше і ясніше, ніж тепер рисує першорозрядний. Була якась (загальна) культура, якась пластика..." Він вивів власну форму такого навчання, яку назвав "методою". Спочатку учневі прищеплюється любов до матеріалу - фарби, процесу змішування барв, таїнства підготовки полотна, потім через активну участь студента у створенні учбової постановки до предмету зображення, речі, а через захоплення експериментом до більш глибокого розуміння традиції. Ця методологія побудована на засадах демократичності і практичної самостійної роботи досить швидко давала позитивні реальні результати. Велика кількість випускників О.О.Осмьоркіна стала дійсно яскравими творчими особистостями, самостійними, потужними живописцями, графіками, художниками театру і кіно: Є.А.Асламазян, М.А.Абегян, А.В.Бекарян, М.А.Бірштейн, О.Б.Богаєвська, І.І.Вітман, О.Г.Верейський, Ф.П.Глєбов, І.І.Годлевський, Ф.М.Дорошевич, О.І.Жаров, Є.О.Зайцев, Р.М.Зелінська, П.Н.Крилов, М.П.Кончаловський, О.О.Лєщинська, В.В.Лєвік, О.О.Моісеєнко, А.Ю.Нікіч, С.І.Осіпов, В.Ф.Подковирін, Г.В.Павловський, Б.В.Преображенський, О.В.Резван, Г.О.Рубльов, Г.О.Савінов, І.С.Сошніков, В.В.Токарєв, З.Ш.Толкачов, В.К.Тєтєрін, М.О.Фейгін, Я.М.Хаімов, М.В.Шкубер, С.М.Юнович. Це лише невелика частина загального списку тих, хто вийшов з майстерні О.О.Осмьоркіна, але й вона включає фактично весь мовний алфавіт і широку національну географію. Завдячуючи методі О.О.Осмьоркіна, всі його учні умовно залишалися членами єдиної мистецької групи, яку об'єднували не групові або особисті інтереси, не організаційні правила чи ідеологія, а культурна світоглядність і загальномистецьке бачення. І незалежно від того, наскільки суспільством або владою була визнана їхня творчість, учні О.О.Осмьоркіна залишалися носіями тієї світоглядності і високих вимог до професійного мистецького рівня художника.