ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДНОГО ПРИМІТИВУ XX СТОЛІТТЯ В КУРСІ ІСТОРІЇ ОБРАЗОТВОРЧОГО
МИСТЕЦТВА ДЛЯ ХУДОЖНІХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ (ДО ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ)


   Ознайомлення студенті в вищих навчальних закладів, які навчаються художнім спеціальностям, з явищами культури та мистецтва, котрі, за визначенням російського історика і культуролога Г. С. Кнабе, можна віднести до «антинормативних». є необхідна умова для створювання комплексного уявлення про «мозаїчність» культури XX ст. Сьогодні вже ні в кого не викликає сумнівів, що народний живописний примітив, який існував у культурному просторі протягом XX ст. паралельно з мистецтвом «вченим», така ж важлива грань будь-якої національної культури, як ті явища, на котрі орієнтувалась академічна школа.
   Особливістю українського простору культури було толерантне відношення до майстрів народного примітиву впродовж майже всієї другої половини XX ст. (наприклад, пропагувалась творчість Г. Собачко-Шостак, К. Білокур, Н. Приймаченко). Проте навчальними програмами вищої школи освіти цей самобутній пласт образотворчого мистецтва довгий час ігнорувався: нормативна школа немов побоювалась контактів з інтуїтивною, спонтанною креативною енергією митців, які створюють свої картини «поза нормою» і «за іншими законами». Сучасна освітня практика показує, що побоювання подібного роду лише збіднювали уявлення про різноманітність джерел творчості, не розкривали у повному обсязі всього багатства його національних ІІочатків. Все це викривляло загальну картину розвитку українського мистецтва XX ст., не дозволяло в повній мірі виявити істинне обличчя народної образотворчої традиції в сучасному художньому процесі.
   Але досі майже всі навчальні видання з теорії та історії образотворчого мистецтва України для ВНЗ не розглядають взагалі народний художній примітив як самостійне і значне явище культури XX ст. Інколи в переліках видатних митців епохи зустрічаються прізвища Г. Собачко-Шостак та М. Приймаченко, однак вони завжди виявляються вирваними із органічного для них контексту. Найбільш повним навчальним посібником, виданим в останні роки, є трьохтомник «Українське мистецтво» Д. П. Крвавича, В. А. Овсійчука, С. О. Черешкової (Львів: Світ, 2003-2005), в розділі якого, присвяченому XX ст. (III ч.), взагалі не згадується про наявність лінії художнього примітиву в українському образотворчому мистецтві цього періоду; поза увагою авторів посібника залишився і вплив її на професійних митців, особливо тих, хто творив за межами «офіційної» культури. Це тим більш дивно, оскільки українська дослідницька думка вже має досвід осмислення як народного примітиву, так і його взаємовідношень з професійною творчістю [1].
   Визначена тема актуальна ще й тому, що загальний інтерес до форм «низової» художньої культури наприкінці XX ст. охопив наукове співтовариство практично всіх країн Європи, в тому числі держав пострадянського простору. Вчені виділяють декілька самостійних галузей у примітиві минулого століття (зокрема арт-брют та наївне мистецтво). Українська культура органічно включила до кола традиційних видів народного мистецтва не тільки галузь декоративно-ужиткової творчості, але також станкову народну картину, історичний шлях якої має мало не трьохсотлітнє Існування. При цьому різні типи декоративно-ужиткового мистецтва глибоко вивчаються в історичному зрізі, тоді як підходів до вивчання українського народного примітиву досі не існує, тому виникнення в даному випадку проблемних питань неминуче. В першу чергу це пов'язано з протиріччями в сприйнятті робіт сучасних наївних художників та художників-аматорів взагалі, а також з розбіжностями в трактуванні деяких змістових категорій.
   У зв'язку з цим необхідне роз'яснювання термінів, котрі застосовуються інколи як синоніми в сучасних гуманітарних дослідженнях, що не завжди вірно. Найбільш поширені поняття «примітив», «наївне мистецтво», «примітивізм», «аматорська творчість». Іноді відносно до цісї сфери використовується поняття «кіч». Студенти повинні уявляти собі різницю цих термінологічних визначень і вміти ними користуватися. Відмітимо суттєві відміни між ними:
   - примітив: існує два словникових пояснення цього терміну - перше відноситься до зображень первісного суспільства, в якому мистецтво ще нерозвинене в цілісну систему; друге характеризує ту галузь мистецтва Нового часу, яка використовує у своєї образотворчій мові простіші прийоми, котрі засновані, на першоелементах художньої форми. Це друге визначення наділене полісемантичністю і містить в собі широке коло різних видів творчості нижніх соціальних страт, бо протягом століть в Україні виникали і мали свою історію взаємовідношень з «високою» культурою провінційний портрет, народна картина на склі і полотні, розписні килими, торгівель-па вивіска; в XX ст. з'явилося наївне мистецтво та інші типи художнього примітиву (наприклад, арт-брют, під цим терміном розуміють творчість душевнохворих, але ця специфічна сфера, на жаль, поки що не цікавить вітчизняних дослідників і взагалі не має якої би то не було систематизації в українській науці);
   - наївне мистецтво - вид народного примітиву, котрий сформувався в різних країнах у XX ст.; в Україні він має два вектори - один тяжіє до народної традиції, другий більше орієнтується на зразки мистецтва «вченого». Унікальний шлях розвитку українського наїва заключасться в безперервності народної образотворчої лінії, в наслідуванні етно-фольклорної культурної пам'яті. Цей вид примітиву має яскраво визначений авторський початок: саме тут, наприклад, з'явився авторський підпис, раніше автори творів примітиву залишалися анонімні. Особливостями наївного мистецтва є ознаки архаїчного художнього мислення, тут присутні моделі архетипних конструктів, є наявність міфопоетичних уявлень і символічне наповнення змістово-тематичного комплексу картини, який в Україні також має свою специфіку, підкреслимо хоча б загальний оптимістичний настрій українського наїва; об'єднання традиційного і сучасного мислення створює особливий художній світ наївної картини, яка відзначається унікальним авторським стилем виконання;
   - примітивізм - явище професійного мистецтва, орієнтоване на свідоме, програмне використання в образотворчій мові стилістики примітива шляхом спрощення художніх засобів, а також на усвідомлене повернення до архаїчних форм. Митці, які працюють в цьому напрямку, мають назву «примітивісти», а авторів наївних картин іменують як «примітив» чи «наїв», але все ж найбільш поширене поняття «наївний художник». Таким чином, синонімізація слів «примітив» і «примітивізм» помилкова, за цими понятійними категоріями приховуються різні за функціями та змістом явища, а головне - різні типи ставлення до художньої творчості;
   - аматорська творчість - це виплеск творчої енергії широких соціальних шарів, але тут, навіть при наявності оригінальної авторської зовнішньої манери, домінує бажання наблизитись до відомих автору зразків професійного чи традиційного народного мистецтва; частіше за все художник-аматор захоплюється формальною стороною, що завдає шкоду змісту його твору, а поверхневе володіння прийомами образотворчої мови і відсутність художнього смаку веде до звичайного дилетантства чи неприхованого кічу;
   - кіч - цей термін має численні трактування, вони занадто багато представлені в науковій літературі [2]. Підкреслимо, шо існує декілька видів продукції кічу; у зв'язку з нашою темою нас цікавлять ті тенденції аматорської творчості, котрі можна віднести до кічу. Насамперед, це так званий «ринковий примітив» чи «псевдонаїв», де уміло повторюється манера якогось наївного художника, знайомого автору за репродукціями, але більше в подібному творі нічого від примітиву немає: художня продукція, яка відповідає кон'юнктурним потребам ринку, завжди не має відношення до мистецтва. Сьогодні багато майстрів образотворчої діяльності, які зображують популярні серед покупців сцени із українського побуту, української історії, поверхово передають національний колорит, нерідко створюють таку сувенірну продукцію (в тому числі станкові картини), яка відображує поганий смак її творця. Ось тут потрібні навички і вміння аналізувати твори автентичного примітиву, що допоможе відмічати істинне і удаване.
   Знання суттєвих характеристик відзначених явищ художньої творчості спрощує студентові завдання орієнтувися в багатоманітній продукції аматорської творчості (до неї в деякій ступені належить і мистецтво народного примітиву), а також відчувати роль і місце форм «низової» культури в діалозі з культурою «високою», зокрема, виявляти специфіку ігрового початку авангарду та постмодернізму. Важливо підкреслити, що наївне мистецтво як цілісний феномен в різних локальних центрах може мати специфічні риси. Щоб збагнути суть українського народного примітиву, уявити своєрідність його художнього світу, треба звернути увагу до самого художнього тексту наївної картини, який є складовою частиною загального світосприйняття народного митця. Зовнішня форма і змістове наповнення твору примітиву відповідають тим якостям, що ми можемо бачити в творах професійного мистецтва, але тут ми зустрічаємось частіше за все з рідкісним даром інтуїтивного творчого процесу, а саме це студенти повинні відчувати і чітко собі уявляти при аналізуванні робіт наївних художників. Наприклад, в змістово-тематичному комплексі наївної картини яскраво проявляється міфологічна свідомість автора, що відображено в міфопоетичному сприйнятті реальності, в її образному звучанні, и символічному наповненні, а також в розумінні просторово-часового компоненту, в співвідношенні до предметного оточення, нарешті, в тих принципах художньої виразності, за допомогою яких наїв реалізує свій задум. Тобто неповторний авторський стиль та особливий художній світ наївного мистецтва - це складна система, котра розглядається з декількох позицій: мистецтвознавчої, соцюкультурної, семіотичної, психологічної та естетичної. Такий комплексний міждисциплінарний підхід до аналізу творів народного примітиву повинен розвивати самостійність мислення студентів і вміння застосовувати знання інших гуманітарних наук, виховувати естетичне почуття і художній смак, полегшити орієнтування в величезному масиві сучасної образотворчої продукції, крім того, усвідомлено працювати зі стилізацією при вивчанні декоративного живопису. Можливо, для поширеного уявлення про специфіку народного примітиву потрібен спецкурс з історичними екскурсами, порівнюванням наївного мистецтва інших країн, виявленням різних типів народної творчості та примітиву зокрема.

ПРИМІТКИ:

1. Див., наприклад: Найден О С Українська народна картина. Фольклорний та етнографічний аспекти походження і функцій образів: Автореф. дис. д-ра мистецтвозн.: 17.00.01. - К., 1997; Евтушенко С. В. Примитив. Очерки по теории, историографии, истории художественного примитива. Харьков, 2001; Петрова О. Н. Функционирование этнохудожественной традиции в профессиональном изобразительном искусстве (на материале национальных школ 60 - 80-х годов): Автореф. дис. д-ра филос. наук: 09.00.04. - К., 1993
2. Назвемо лише декілька видань, де надаються пояснювання терміну «кіч»: Махлина С. Т. Семиотика культуры и искусства. Опыт энциклопедического словаря. Ч. I: А — Л. - СПб., 2000. - С. 68; Руднев В. Энциклопедический словарь культуры XX века. - М., 2000. ~ С. 183; Аполлон. Изобразительное и декоративное искусство. Архитектура: Терминологический словарь /Под общ. ред. А. М. Кантора. - М., 1997. - С. 254 та iн.

Кириченко О. І.,
канд. мистецтвознавства, доцент

Кіровоградського ДПУ імені В. Винниченка